13 думок про молодь від о. Ростислава Пендюка

13-02-2017

Немає успішних проектів, які б народжувалися і розвивалися безпроблемно. Ніде у світі. Найуспішніші проекти приховують у собі цілі кладовища ідей та проектів, які не вдалося реалізувати. Невдачі – це навчання, корисний досвід, який допомагає в усіх майбутніх спробах.

Ми живемо в інформаційному полі, яке дуже сильно на нас впливає: думаємо, що самі приймаємо певні рішення, однак насправді – це результат впливу якихось зовнішніх факторів. Якщо в молодіжному просторі поширюється думка, що своє щастя слід шукати деінде – це, зокрема, вплив панівної тенденції: якщо ти хочеш бути щасливим та реалізованим, в Україні тобі нічого робити. Україна – це не є щось, що поза мною, Україна – це я і ти, це те село і місто, в якому ми живемо і яке творимо. Наша відповідальність за нашу країну є справді великою. Для молоді це розуміти особливо важливо, бо саме вона – це згусток можливостей.

 

Немає успішних проектів, які б народжувалися і розвивалися безпроблемно. Ніде у світі. Найуспішніші проекти приховують у собі цілі кладовища ідей та проектів, які не вдалося реалізувати. Невдачі – це навчання, корисний досвід, який допомагає в усіх майбутніх спробах.

Нам бракує розуміння, що разом ми справді сила. Тільки-но ми починаємо роз'єднуватися, дивитися одне на одного як на конкурента, то стаємо приреченими. Тому так важливо, щоб ініціативні люди шукали співпраці. Це глибоко християнські засади.

Не питай, що Церква тобі запропонувала, а питай, що ти можеш їй дати.

Довкола розуміння Церкви занадто багато стереотипів, які продукуються та поширюються. Іноді молоді люди, протиставляючи себе Церкві, насправді протиставляють себе негативному поняттю Церкви, яке в них сформували. Спробуймо прийти до Церкви і, беручи на себе відповідальність, іти й творити її.

Апостоли були дуже простими людьми – жили Христом і говорили про те, чим живуть.

Є безліч методологій створення спільноти, але найголовніше – це люди, які здатні надихати. Молодим людям не потрібні якісь надзвичайні речі, вони прагнуть зустріти когось, хто допоможе їм зустріти Христа.

Церква – це також суспільство, вона ніколи не стоїть осторонь суспільних зрушень та реформ.

У нас панує стереотип «дуже працьовитих українців». Але нам варто, все ж таки, працювати більше та ефективніше.

Церква – це не фестивалі, це праця, це дуже багато праці. Церкву творять ті, хто справді працює. Однак фестивалі – не є чимось поганим, це також частина нашого життя, це відпочинок, завдяки якому нам працюється ліпше.

На жаль, у церковному середовищі побутує позиція: до нас мають прийти. Але ні, іноді слід самим виходити, особливо у середовища молоді, яку вважають проблемною. Ця молодь є, але вона не є поганою, тобто безнадійною. Якщо молоді люди не йдуть за чимось добрим і світлим, про це часто говорив св. Іван Павло II, то тільки тому, що їм не показали іншої дороги. Успішний досвід спільнот показує, що багато молодих готові змінити свій спосіб життя.

Добре було б, коли б Церква могла говорити з різними аудиторіями: не змінюючи змісту, яким є Христос, застосовувати різні форми спілкування.

Вважаю, що Літургію, яка формувалася впродовж тисячоліть, не варто кардинально змінювати. Нам бракує розуміння змісту богослужінь і над цим варто працювати.

 

http://dyvensvit.org/top/1006635/

Назад

Архів новин

08-01-2012 Вертеп
03-05-2011 TOTUS TUUS