Іди і більше не гріши

12-03-2011

Іди і більше не гріши

            Щоб отримати конкретну користь від благословенного часу Великого посту, мусимо застановитись над усім, що переживаємо в своєму житті,  відповідно оцінити вартості, до яких звикли.Такі роздуми провадять нас до пізнання своїх помилок і побажань, за які встидно і які приносять нам відповідний дискомфорт.

            Де початок усім нашим негативним почуттям? Чому настає хвилина – і людина відчуває незадоволення своїм життям? Чому не може вберегти внутрішнього спокою і миру духу? Чому агресія, що хтозна-звідки підкралась, породжує найбрутальніші ідеї супроти ближнього?

            “...І дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш. Бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно умреш” (Бут.2,16-17). Так на сторінках Святого письма зустрічаємося з інформацією про зло.  Це знання дає нам підставу стверджувати,що людина з самого початку свого існування вже була наражена на упадок. А причиною цього стала свобідна воля, якою володіє людина від свого Творця, і протидія Творцеві,

 

 що виявилася непослухом частини невидимих духів. Використовуючи такі свої можливості, як світлість, могутність,силу, вони стали родоначальниками зла. Це про них говорить Христос:” Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба”(Лк. 10,18) – і тими словами висвітлив “винагороду” від Творця бунтівникам за їхні дії.

            Багато хто, роздумуючи про світобудову, впадає в спокусу звинуватити Самого Творця в існуванні зла, та це лише помилкий здогад, яким людина пробує себе оправдати, і то тільки сама перед собою. Варто в тій хвилині прислухатися до слів св. Василія Великого, котрий каже: “Зло не жива і одухотворена сутність, це лише стан душі, що противиться добру через відхід від добра”.

            Отже, людина перед тим, як зробити відповідний крок у своєму житті, стоїть між двома протиставленими силами - Богом і сатаною – і власною свобідною волею самовільно вибирає, за ким іти і кого слухати. Господь постійно кличе людину на дорогу добра, а злий провокує на зваби сьогодення. Людина дуже часто повертається спиною до Господа і заради дочасного співдіє з дияволом та чинить диявольські діла. Коли ж вдається до самооцінки і пізнає свій упадок, то старається віднайти поза собою винуватця своїх вчинків. Дуже часто в акті покаяння можна почути такі слова: “А, злий поплутав”, - і тими словами немов перекладає людина свою провину на злого духа. Та це самообман, бо лукавий не може нас примусити творити беззаконня. Його провина в тому, що він нас спокушає та навіть створює середовище, в якому ми чимраз більше гріховно руйнуємо себе перед лицем Божим.

            Ми ніколи не пізнаємо ієрархічної суті невидимого світу, та знаємо, що Люцифер також мав певне місце в світобудові і був задіяний у визначеній йому місії. Та наважився бути рівним Самому Творцеві – і втратив відповідно йому призначене місце. Щоб виразити свою агресію з приводу втрати, диявол робить усе, щоби втрутитися деструктивно в природу речей.Тоді природа набирає спотвореного вигляду. Бог у своїй всемогутності володіє правом у будь-яку хвилину все повернути до первозданної краси, але разом з тим задіює людину як архитвір до співпраці в тому напрямку оновлення природи стараннями самої людини.

            “Гординя – початок гріха. З неї починається всякий гріх і в ній знаходить свою опору”, – так каже св. Іван Золотоустий. А підставою його слів є вчинок тих невидимих духів, що саме непослухом спротивилися Богові. Гординя через Люцифера, що нею став відкинутим, стала причиною гріховної недуги, з якою до сьогодні людство веде непримиренну війну. Власне гординя, а не гордість, містить у собі спотворення первозданної краси. За Божим задумом людина в праві гордитися своєю гідністю, бо створена на образ Божий і Божу подобу, бо її покликання – панувати в цьому світі; бо свої можливості може використати в дусі Божественного Промислу. Коли ж усвідомлення свого місця провокує людину не коритися Божим законам, тоді починається спотворення гордості як ознаки людської гідності в гординю. І тоді замість уповання на Боже милосердя – похвала власному “я”.

            Чому іноді для людини все навколо погане, чому вона не в силі прийняти заввагу від ближнього? А відповідь дуже проста: підозра, недовіра, розчарування як похідні гордині збурюють людське єство і наповнюють його страхом. І не помагає такій людині ні грошовитість, ні посада, ні навіть розумові здібності. Залишається сама з собою, самітною, з жалями до інших, у постійному роздратуванні. Мова такої людини груба і вульгарна, наповнена обрàзами для інших, а що найгірше, з присмаком інтриг і критиканства.

            “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?” – читаємо на сторінках Святого Письма про першу зустріч людини з батьком зла. -“Ні, напевно не помрете. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його (заборонений плід), то відкриються у вас очі і ви станете як Бог, що знає добро і зло”(Бут.3,4,5). Чому ж людина стала об’єктом нападок злого духа? Це питання не тільки цікавить багатьох людей, але й багатьох озлоблює відповідь на нього.

            Заздрість –  ось відповідь на поставлене вище питання. Становище, в якому опинився диявол через непослух Творцеві, спонукало його оцінити втрачене. А що більше, він побачив нове Боже творіння, що мало бути носієм Творчого Світла, миру, справедливості, любові, яке Творець неба і землі наділив правом досягнути Його подоби. Його мудрість, що була віддзеркаленням премудрості Творця, трансформувалася  в неприродну форму – заздрість, що понесла в собі руйнівну силу, і проявилася у взаємовідносинах Бога і людини. Ця духовна інфекція стала родоначальником і носієм страшного падіння людського роду перед лицем Творця, уможливила появу нових гріховних недуг, які постійно виростають на історичній площині людської цивілізації. А підтвердженням сказаного вище Біблія представляє душогубство через братовбивство Авеля Каїном. “Розсердився Каїн вельми і похмурнів”(Бут. 4,5), – такими словами Господь дає людині зрозуміти, що гріх породжує новий гріх, що в цьому випадку через заздрість до свого брата руйнується первозданна краса душі і втрачається вміння цінувати життя людини.

            “Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає”(Сир.14,8), - записано в Святому Письмі. Адресовані ці слова скупому, лукавому і безсоромному чоловікові, в якому заздрість зайняла панівне становище.

            Гнів запанував у людській свідомості, і готовність знищити ближнього стала явною ознакою боговідступництва. Він змінює наше духовне і тілесне бачення світу, в якому живемо. Розпалює у людській свідомості агресію, що проявляється захланністю, недовірою, насильством і бажанням панувати, але, найголовніше, - позбавляє вдоволення від життя. Людина перестає цінувати ближнього, його здібності і вміння, з недовірою ствиться до оточення, та найстрашніше – лицемірить у взаємовідносинах.

            Лицемірством  дух злоби скористався, щоб звабити до гріха наших прабатьків. Підступна улесливість з його уст, що нібито він бажає добра людині, спровокувала в самій людині самообман. Впасти в недовіру до слів Самого Бога про дозвіл і пересторогу стало найбільшою помилкою особи, що створена на образ Божий і Божу подобу. Суть цього гріха провокує такі нові гріховні падіння, як лукавство і підлабузництво, обман і обмова ближнього. Тягар цього гріха не тільки руйнує свідомість лицеміра, але й спокушає до гріхопадіння оточення. Кожна людина, що зіткнулася з гріхом, стає потенційним перенощиком  гріховного стану на нове покоління через гріх спокуси.

            Спокусою диявол розбудив безглузду цікавість у людському єстві як антипод здоровій цікавості, якою Бог задіює людину до творчого пізнання навколишнього світу. Відповідаючи згодою на спокусу диявола, людина немов узаконила спокуси у своєму житті. Через те Спаситель і каже: ” Горе світові від спокус, бо мусять прийти спокуси” (Мт. 18,7). Ставши знавцем добра і зла, людина повинна мудро скористатися власним сумлінням та свобідною волею і стати переможцем над злом. Щоб якось застерегти людину від остаточного падіння, Господь далі каже:”Горе тій людині, через яку спокуси приходять”.

            Бути спокушуваним – це ще не означає бути в стані гріха. Та тільки людині забагнеться скуштувати спокуси, як тут же стає сама спокусником для оточення. Лайлива жінка дивується грубості своїх дітей; любитель алкоголю не може второпати, чому син скочується в яму алкоголізму. Потурання розпусті, наркоманії, насильству, крадіжкам, лінивству, ненаситності в суспільстві на очах підростаючого покоління ставить батьків і можновладців у ряд спокусників, про яких Христос говорить: “А хто спокусить одного з цих малих, що вірять у Мене, тому краще повісити млинове жорно на шию і втопити в морській глибині” (Мт. 18,6). Зацитовані слова концентрують людську увагу на важкості цього гріха і остерігають людину, щоб вона постійно оминала можливість спокушати інших, а тим самим заражувати покоління, що приходить на зміну сучасному.

            Страх є наслідком усіх перелічених вище гріхів; його можна назвати розплатою для душі за нестриманість і непослух Богові; з його присутністю душа позбавляється мудрості, спокою і надії на Господа. Він також є противагою страху Господньому. Про страх Господній церква вчить як про єдино правильний середник взаємовідносин між Богом і людиною, але спотворена фізичним страхом душа цього стану не в силі ні збагнути, ні відчути. Чи є вихід з такого становища? Є.

            “Покайтеся, бо приблизилося Царство Небесне!” (Мт.4,17). Цим закликом Спаситель запевнює кожній людині дорогу до спасіння і відкриває засіб, яким вона повинна скористатися. Драбину покаянного сходження представляє нам святий Єфрем Сирин.

            “Господи і Владико живота моєго”, – промовляємо слова молитви в часі Великого Посту. Ними насамперед примирюємося з Творцем, визнаючи Його своїм Господом; відтак визнаємо Його володарем нашого життя. Таке узалежнення від Творця підносить людину до бажання налагодити розірваний гріхом міст єднання. Коли ж таке бажання стає насущною потребою життя, починаємо шукати, що нам стоїть на перешкоді до цього духовного сходження.

            “Дух унинія, празднословія, любоначалія, сребролюбія не даждь мені”, – продовжуємо молитву і в такий спосіб даємо відповідь на поставлене вище питання. По гріхопадінні  людина стала надто немічною, щоб дати собі раду в боротьбі зі спокусником, і через те просить про допомогу в Господа. Бог радо відгукується на таке прохання, але залишає місце в кожній ситуації для старань самої людини. У такій співпраці настають зміни у людському серці, і воно перетворюється в храм Святого Духа.

            “Дух же целомудрія, смиренномудрія, терпінія і любве даруй ми, рабу твоєму”. Ці слова скоріше звучать як гімн перемоги душі над злом. Людина просить духовної мудрості. В них звучить її переконання про безплідність розумових здібностей без Божественної Премудрості. Через те для кожного християнина такими бажаними є слова апостола Якова, котрий каже: ”...Мудрість, що сходить згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава” (Як.3,17), і відкриває в такий спосіб глибінь даного прохання. Терпіння в цьому випадку виступає в житті каянника як вогонь, що очищує, що будить благодатний біль очищення від беззаконня і свідчить про новонародження духовне.

            “Господи царю, даждь ми зріти моя согрішенія і не осуждати брата мого”, – просимо далі в Бога. Кому доступний такий привілей, хто в силі зробити таку самооцінку своїм діям? Тільки той, хто прийняв Ісуса як Свого Спасителя, хто довірився Його Словам і пішов за Ним. Коли ж Христос поселився в такому серці, то воно стає носієм ідеї Богочоловіка і старається, щоб всі спаслися.

            Ми зробили кілька кроків до самопізнання. Нам під силу змінитися на краще. Не будьмо ліниві і байдужі до себе – і Господь радо нам допоможе.

                                                                                                                                             Парох

 

Назад

Архів новин

08-01-2012 Вертеп
03-05-2011 TOTUS TUUS