Прийдіть до Мене...

11-04-2020

 Прийдіть до Мене...

 

               "Оце в Єрусалим ми йдемо і первосвященникам і книжникам виданий буде Син людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть з Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, - але третього дня він воскресне!"(Мр.10,33-34) - з такими словами звернувся Спаситель до своїх учнів, щоб приготувати їх до серйозних випробовувань, щоб вселити до їхнього серця надію, щоб все, що чули  досі від свого Божественного Учителя, використали як поживу для духа, як драбину сходження до Царства Божого , Царства Небесного. Цей клич, ось через тисячоліття ніколи не тратить сили і залишається актуальним для всіх Христових послідовників, які у Ньому пізнали Правду, Істину і Життя. Відчули Його невимовну любов і бажання бачити кожного  в домі Отця Небесного такою великою ціною - бути розп'ятим на хресті, смертю за людські гріхи.

               Цьогоріч наша дорога за Ісусом зовсім не традиційна. Ми звикли до обов'язку великодньої сповіді, належного приготування великоднього кошика, посту, розписаного за категоріями кому і коли і що можна їсти. А поза тим  - співи, танці і веселощі, сварки і суди, втечі від проблем і клопотів, байдужість до ближнього, як набуті речі протягом прожитого року залишалися невід'ємною частиною людського побуту  в часі посту. Змінений ритм життя, через карантин від смертоносної загрози  коронавірусу, став напімненням для християн, що саме час Великого Посту  і є тим духовним карантином, через який пробуджується жага до духовного життя  - життя вічного, до якого і веде нас Спаситель. Головна мета карантину, який переживаємо майже весь час Великого Посту є бажанням зберегти життя, яке рано чи пізно добіжить до кінця. В цьому бажанні жити, яке стало епіцентром наших дій і думок, нашого відношення до ближнього, кожного життєвого кроку, ми не зауважили як у нашому  єстві ожив страший смертельний вірус, що поселився по гріхопадінню в людині -  страх. Його сила настільки могутня, що слово Богочоловіка -" Не бійтеся", залишилося поза людською увагою.

               Страх  - родоначальник великих змін і в людських взаєминах і в самій психології людини. Це страшна руйнівна сила, яка відбирає людині право довір'я, пошани і жертвенності. Калічить людину заздрістю і підступністю, лицемірством і жорстокістю, захланністю і непогамованістю у різних моментах життя. Тому устами Івана Богослова Господь подає людині від цієї недуги безцінне лікарсство:" Коли хто визнає, що Ісус - то Син Божий, то в нім Бог перебуває, а він в Бозі. Ми пізнали і увірували в ту любов, що Бог має її до нас. Бог є любов... Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі і ми на цім світі.  Страху немає в любові, бо досконала любов проганяє страх геть, тому, що страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. (1 Ів. 4,15). Тому, в  часі цьогорічного посту нам випала можливість запізнати себе ближче, і силою Божого слова дати собі оцінку як християнину - хто для мене Христос? Наскільки переображуюсь я Його присутністю серед нас.

               Чи потребує людина ХХІ століття Ісуса - Учителя?  - закономірне питання для християнина. Якщо ж ми зробили крок за Ним , то зобов'язані Його почути! "Слухай Ізраїлю" - скільки разів Господь стукав до людського серця, вказуючи  на першопричину людського існування; скільки разів Ісус Христос  звертався до своїх учнів і звертається до нас:" Слухайте мене всі і розумійте... Хто має вуха слухати, хай слухає... Далі казав: " Те, що виходить з людини - те людину опоганює. Бо з середини , з людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидюще око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, -і людину опоганює"(Мр. 7,14-23). Відтак, щоб  ми могли скористатися Його місією, просить нас :" Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиреннй серцем..." ( Мт. 11, 29)  Та наше вухо, за словами апстола Якова, воліє чути  те, що приносить нам насолоду, всяку побрихеньку, яка інтригує до нереальних фантазій і наклепів, любимо лестощі і доноси, лицемірне белькотіння і похвалу.  А Божественний Учитель простягає невидиму руку, повну Божественної благодаті і подає надію: "Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною"(Об.3,20).

               Власне, у цій складній ситуції, в якій опинилася людина через загрозу життю від старшної недуги, номінальні християни зустрічаються з німим запитанням: " Якщо Бог такий добрий, то чому допустив таку загрозу людському життю?" Питання закономірне, бо досі людина  в Ісусі бачила Доброго і Люблячого Господа, Який приймає нас такими як ми є. Бо досі не хотіла почути Справедливого Суддю, Який застерігає своїх дітей словами:" Не кожен, хто каже до Мене "Гоподи, Господи!" увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі"(Мт.7,21).  Цими словами Всемилостивий Господь не кладе на людину печать засуду, ні, Він, як Божественний Лікар, поспішає людині назустріч з цілительними словами: " Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне"(Мт. 4,17). Мудрий Лікар, насамперед  дарує недужому надію. Тому вся наука Божественної Євангелії  сповнена запевнення про постійну Божу поміч тому хто бажає спастися. Скільки разів Щедрий Батько наголошує на найважливішому, про що має дбати людина: " Не журіться... Шукайте ж найпреш Царства Божого й правди Його"(МТ. 6, 31-33). Роз'яснює своїм дітям , що, живучи праведно, людина живе, щоб праведною і святою могла увійти до Царства Небесного.

                Ситуація з коронавірусом привідкрила реальну картину сьогодення. Бог - Життєдавець і Добрий, тому не є причиною  людської біди. Своєю справедливістю Господь допустив оце випробовування, щоб людина зрозуміла, що таке вийти за рамки вседозволеності.  Шаленіти від своїх "наукових звершень" хизуючись своїми смертоносними ідеями вакуумного переривання вагітносі, дослідами клонування людини, бути суддями, при пересадці органів, - кому жити, а кому відібрати життя заради нажави. Мільйонні абортовані душі, невинно вбиті при дослідах, померлі з голоду в цивілізованому суспільстві сьогодення  стали свідоцтвом страшної бездуховності - пустині без любові, криком про пімству, що волала до Божої Справедливості. У Божому допусті цей патологічний  страх за життя став викликом для людини - а про душу ти пам'ятаєш? А вона багато цінніша за тіло, бо вона безсмертна!  " Порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що Його Він дав"(Прп. 12,7). Відійде на суд, де чітко визначиться його постійне місце.

                 Непростий час переживають сьогодні християни. Звиклі до традиційних речей, змушені переглянути своє відношення до Бога. Зрозуміти, що метою людського життя не є підпорядкувати Христа під свої потреби, а жити з Христом і для Христа. Про це чітко наголошує апостол Павло у своєму посланні Галатам: "І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер - живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив і видав за мене Самого Себе"(Гал. 2,20).  Коли ж Тайною Хрещення, людина потверджує свою віру у Богочоловіка Ісуса Христа, то всеціло приймає Його слово - святу Євангелію. Що може допомогти нам у цій хвилині випробовувань, що може звільнити нас від кайданів страху перед смертю? - жива присутність Спасителя. " Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, - життя вічне той має. Я - хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, - і померли. То є хліб, Який сходить з неба, - щоб не вмер, хто Його споживає. Я  - хліб живий, що з неба зійшов... Якщо ви не будете споживати тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає, та кров Мою п'є, той має вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня... Хто тіло моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому"(Ів. 6,48-56) -  запевнює нас Ісус Христос.  Та зрозуміти і відчути цю злуку з Христом  може людина, що чує оклик Матері Церкви  - Святе святим. Не може собі дозволити на такий крок невільник гріха, бо перебуває у темряві беззаконня. Лише сердечне покаяння і тверда постанова розірвати з гріхом  стають відкритими дверима, якими може скористатись каянник і почути дорогоцінні слова Люблячого Батька, Який промовляє устами священнослужителя:" Прощаютья тобі гріхи... іди і більше не гріши".

               Живемо в урбаністичний час, де сокровенні речі християнства, утаємничену єдність з Спасителем виставили на яв перед очі невігласам, - людям не релігійним. Найпотаємніша зустріч з Ісусом у пресвятій Євхаристії стала традиційною буденністю. Пристуні на Божественній Літургії, часто споглядаючи за істинними причасниками дерзають і собі приступати до Божественного Вогню без найменшого внутрішнього горіння і приготування - "всі йдуть - йду і я". А Церква завжди старалась Літургію Жертви захоронити від різного роду нападок і суджень людей зі світу. У цій частині Богослужіння не дозволялось бути присутніми  навіть тим, що готувалися до Тайни Хрещення. У часі Богослужіння їх просили вийти з храму, тому і досі звучать слова "Двері двері  - в премудрості будьмо уважні". Прикро, що карантин виставив серйозний бар'єр у наші практичні стосунки з Господом, що глибоко віруючі практикуючі християни, які підходять до Євхаристійної чаші, стали об'єктом обмовляння. Що найстрашніше, що номінальні християни підтримують  ці нападки. Це закономірно, бо збагнути їм, що торкнутися Божественного вогню - запорука нашої віри, бо святе Причастя, з вище сказаного - запорука життя для віруючої людини. Так, за-для громадської безпеки, віруючі  готові дотримуватися вимог, але пошанування їхніх почуттів також має бути належним...

               "Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє"(Мр.11,9) - через тисячоліття відчуваємо потужний оклик народу, що готовий був зробити Ісуса Христа царем. З яким болем серця мусів Господь приймати ці слова похвали, і, як серцевидець, бачити розлючену товпу, що кричатиме -"Розіпни Його" (Мр. 15,13). Долучаючись до єрусалимських дітей, стараймося чистим серцем і одними устами також славити Грядущого на страсті нашого ради спасіння. За сьогоднішніх обставин, залишаючись вдома на карантині бажаймо живої пристуності Богочоловіка у власному домі на зразок Закхея. І Він радо зайде до нас на гостину, лише б ми збагнули переміну, яка стала в житті Закхея, переміну, що має торкнутися як нашого серця, так і подальшого нашого життя!!!

                                                                                                                                                    о. Ярослав Чухній

Назад

Архів новин

25-01-2018 ВЕРТЕП 2018
08-01-2012 Вертеп
03-05-2011 TOTUS TUUS