“…Коли ж ви постите не будьте сумні…” (Мт. 6, 16)

Людина постійно шукає шляхів, щоб сподобатися Господеві. Шукає засобів, які б дали їй самій насолоду і, до певної міри, запевнення, що ось така її дія Богові мила. Така людина готова собі навіть відказувати у певних потребах.

Серед таких засобів вона визначила місце постові. Та чи до кінця зрозуміла людина вартість посту? Чи використовує його як беззмінний лік для свого тіла на приборкання пристрастей та надмірних потреб? Думаю, що на початку Великого Посту людині варто застановитися над відповіддю на ці запитання. Хоч Церква постійно навчає своїх вірних як цінувати цей припис, та людина підходить до його сповнення досить практично.

Хто з нас не знає що в пості не велено проводити гучних забав, пустощів і веселощів; приписано особливе ставлення до їжі та інші речі, що заборонені. Навіть медики стверджують доцільність і користь посту для нашого тіла. Та чи мав Господь на увазі саме це? Чи щось більше скривалося за видимими приписами для людини?

“… в цьому виявляємо себе, як служителів Божих у великій терпеливості … під ударами, в темницях, у вигнанні, в трудах – в постах” ( ІІ Кор. 6,45). – отак апостол Павло визначає ціну посту в ряді великих добрих справ, які повинна чинити людина. Устами пророка Ісаї Господь повчає нас: “…Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритися і немилосердно бити кулаками” (Іс. 58, 3,4). Коли вслухаємося в ці слова, починаємо розуміти, що окрасою посту не є себе умертвляти голодом, схиляти голову і посипати її попелом, не є не митися і ходити в скромній одежі – бо ці знаки лише для нашого вищого збудування. Ні, Церква їх не заперечує, скоріше через них відкриває наші духовні очі, щоб бачити світ Божими очима.

В німій застанові людина очікує відповіді на запитання: “ А що Ти хочеш від нас Господи? Як нам поводитися перед Тобою, щоб про себе заявити?” А Господь давно відповів людині: “Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута ярма розв’язати і пригноблених відпустити на волю, розбити всяке ярмо, з голодними своїм хлібом поділитися, побачивши голого – вдягнути його, від брата свого не ховатися” (Іс. 58, 6.7).

І коли сьогодні ми входимо у час святого Великого Посту, просімо Господа, щоб могли перебувати у духовному світі і почути відповідь на наш оклик до Господа – “Ось Я”. Щоб все, що ставить до сповнення Церква, було нам на духовну збудову, щоб маловір’я переросло в глибоку віру; щоб безнадія переросла у розуміння Божого милосердя; щоб заздрість, гнів та скупість зникли з душі, а мир Божий поселився; щоб пустослів’я, обмова і сварливість зникли як вранішній туман; щоб пристрасті нашого тіла були погамовані. Коли так станеться з нами, то нам адресовані слова:”…і будеш, як напоєний водою сад, як джерело, води якого ніколи не висихають” (Іс. 58, 11).

о. Ярослав Чухній