„Преобразився  Ти на горі,  Христе Боже,

показавши ученикам  Своїм славу Твою, скільки змогли видіти.

Хай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне, молитвами  Богородиці,

Світодавче, слава Тобі”. (Тропар празника).

Такими  короткими фразами  тропаря Церква Христова  відкриває для людини суть величної події з земного життя Господа нашого Ісуса Христа. Дає конкретну вказівку  людині, що є найголовнішим у цій події, і зобов’язує людину збагнути наскільки ця подія торкається самої людини. Закликає людину, силою цього празника, прогнати всякий сумнів щодо Божественної природи Ісуса Христа і пізнати у Преображенні  Богочоловіка Його заклик  до людської переміни задля вічного буття.

            Ось вона, велич Божої слави, радість і то повна від присутності при величному дійстві, досконалість, що засліплює земні очі, подія, що зобов’язує людину розважати над своїм відношенням до баченого! Та не кожна людина спроможна побачити у пере- ображенні Спасителя ці речі, бо за словами Ісаї:” Затовстіло-бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої”.

А Таворська подія чітко виразила Божу любов до людини. Всемилостивий Господь, бажаючи спасіння кожній людині, у Своєму Сині  відкриває їй джерело живої води, невичерпного світла і образ для наслідування.  Насамперед, для учнів, що постійно перебували з Учителем, і, разом з народом дивувалися почутому і побаченому; для тих, кого Христос привів і веде століттями до Своєї кошари.

„Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зостався”(Ів.12,46), наче сонце так яскраво засіяло перед очима учнів на горі обличчя  Христа, і одежа Його біліла як світло. Цим явленням  Ісус  запевнив і запевнює людину, щоб не ходила манівцями, а вірою свого серця прагнула ось такої подібної чистоти своїй душі, такого світла для себе, щоб: ”Ваше світло хай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”(Мт.5,16).

Ми звикли ставити перед собою  відповідні завдання, і досягаючи їх, задовольняти у такий спосіб своє я. Та дуже часто за бажанням  безгрішності  і бездоганної поведінки криється фарисейська гордість і зверхність супроти інших людей. А Бог хоче, щоб у стремлінні власної досконалості  людина постійно користала з безкорисливої любові.

Власне переображення не є  легкою дорогою. Найменша невдача дуже часто провокує  зневіру, на якийсь час  виключає терпеливість і наполегливість, руйнує мир і спокій духа. Ніколи не падаймо духом, щоб наше обличчя не свідчило про смуток і пригнічення, щоб серце не сповнювалося безнадії і розпачу, щоб розумом пізнати помилку і швидко її позбавитись.

Міцно тримаймося Христової Церкви, де найбільше черпаємо сили на переміну до кращого, де вчимося правдиво розуміти знаки Божої дії щодо нас самих, щодо обставин і вимог часу. Хай нас не лякають спокуси, бо вони є лише випробовуванням нашої душі. Не перемагаймо їх, бо наша увага  до них – їх успіх. Не застановляймося над ними, щоб думки не спровокували в нас хтиву насолоду, а відтак - на гордовите розкаяння.

Благословімо Господа Ісуса Христа, дякуймо Йому за те, що навчив нас коритися волі Божій. Навчив нас розкривати таємницю зла і несенням хрестів полегшувати терпіння у цьому світі. Звільнив нас від страху перед стражданнями і власним прикладом досвідчив, що Бог благословляє страждати і тим  кого Він любить.

Ось такого духовного преображення  потребує від нас Господь. Хоче бачити нас у покорі, у постійній оцінці свого життя. Кличе нас на гору, щоб побачити Його славу, рівно ж як Його учні; щоб Божественні промені світла Тавору просвітили наш розум настільки, щоб дочасне, за ніяких обставин, не затьмарило величі майбутнього.

Парох