В ОЧІКУВАННІ ПРАЗНИКА ПРАЗНИКІВ

            Ось  ми знову на порозі надзвичайної події - празника празників - світлого Христового Воскресіння. Того торжества, що є запорукою всіх інших християнських свят у році. Тому  Мати - Церква так ретельно готувала і готує своїх дітей  щорічно переживати це торжество, щоб залишалась не лише пам'ять про перебіг свята, але й, щоб щось суттєвого змінилося в житті кожної людини, бо за побутовим приготуванням до Великодня частенько губимо найголовніше - яка ж причетність моя до цього свята? Чи лише прославляти Воскреслого Господа піснепівами, чи почути і пережити трагізм Христових страстей, а, відтак, відчути Силу Христового тріумфу -  Воскресіння з мертвих.

            Тому, з перших кроків Великого Посту Церква заохочує своїх дітей піснепівами вечірнього богослужіння поквапитись сповнити своє тіло стриманістю, звільняючись від злоби і агресії, чванливості і лукавства, силою молитви слізно просити Бога прощення від гріхів, щоб стати учасниками небесного царства. "Бо коли діти покинуть Закона Мого і не будуть держатись наказів Моїх, коли ізневажать настанови Мої... тоді палицею навіщу їхню провину, та поразами - їхнє беззаконня(Пс. 88, 31-33)". Власне, ці піснепіви спонукують християнина роздумувати над власними вчинками, бачити руїну свого життя через ігнорацію Божих законів та розуміти, що час посту це духовний подвиг в якому очищуємо душу, приборкуючи тіло стриманістю в їжі і у всяких пристрастях.  А винагородою за таку працю буде відчуття насолоди від набутих духовних чеснот, від чистої і безкорисливої любові, та сердечного бажання пережити страсті Богочоловіка і гідно зустріти святу Пасху.

            У вівдповідь на Христові запросини - покайтеся, бо приблизилося царство Боже, впродовж Великого Посту християни подумки поверталися поглядом у прожите, щоб збагнути його зміст, належно оцінити кожний крок життя Христовими настановами. Переживали вчинене, щоб повним духовних сліз серцем промовити: "Щиро каюся за кожний гріховний крок, за кожне плюгаве слово, що вийшло з моїх уст, за кожну спокусу, якою заразив ближнього, за сумніви і маловірство, які терзали мою душу, за хтивість і розбещеність, за лінивство і скнарість, за байдужість щодо ближнього, - чи то батьків, чи знайомих і тд." І лише духові сльози , які вилились болем від власної самооцінки допомогли християнину скласти живу обіцянку - більше не вертатися на дорогу гріха і беззаконня,- сповнили снаги бути правдивими воїнами у боротьбі за майбутнє - воскресіння з мертвтих. Такою нелегкою дорогою обнови людина  повертає свій погляд на душу, що кличе до Господа:" не засуди мене Боже, до пекельного вогню...але даруй мені, що з плачем прошу краплину твого чоловіколюб'я і помилуй мене".

            На завершення цього великопосного подвигу Церква приводить нас до Витанії, щоб побачили і відчули повноту Господньої  винагороди за правдиве покаяння у воскреслому Лазарі. Щоб усі разом почули голос Спасителя -" Лазарю - вийди сюди" (Ів. 11,43),  і зрозуміли Його настанову: "Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті що почують оживуть"(Ів. 5, 25).Найкращим знаком того, що ми почули Христа буде, якщо разом з юдейськими дітьми сповнені Духа Святого закличемо Ісусові христові, що тріумфально входить до Єрусалиму:"Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, осанна на висотах".

            " Господи, як багато я вчинив кари гідного перед Твоїми очима, беззаконням  своїм збудував в собі вежу безумства. Стріли ворога направив на себе, бо змаліла надія моя на Тебе, бо молитва моя не з глибини мого серця. Хоч знаю, що тяготи світу Ти взяв на себе ради нашого спасіння і ніколи не дозволиш спіткнутися праведнику, страхи обіймають мене" - молитва для кожного з нас, в кого в серці  уповання лише на Господа.  Такою молитвою увійдімо у час страстного тижня і спробуймо власне "я" відсторонити  словами молитви:" Хай мовчить всяка плоть людська, хай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне собі не помишляє. Цар бо над царями і Володар над володарями приходить, в жертву Себе принести і Себе дати на поживу вірним...".

                                                                                                                                             Парох