Церква має багатовіковий досвід переслідувань: Вона зазнавала гонінь і утисків протягом усієї своєї історії. У різні епохи, в різні часи Церкву хотіли знищити, ліквідувати, хотіли заборонити. Римський цар Діоклетіян навіть наказав карбувати монети з написом «з нагоди викорінення християнського імені», а сам незадовго до своєї смерті мусів бути свідком, що ненависне йому християнство, отримало повну свободу в Римському царстві.

Церкву переслідували, починаючи з часів Римської імперії. І в нашій, не так віддаленій історії, в  радянській імперії, нашу Церкву пробували знищити докладаючи колосальних зусиль усього репресивного апарату, яким володіла ця імперія зла. Але викорінити, знищити Церкву нікому не вдавалося. Адже Церква не просто людська установа. Вона – установа Божа. Ілюзія певної частини людей, що Церква це тільки людська установа розвіяна самою історією. Сама історія довела, що можна знищити священиків, структури, єпископів, але неможна знищити Христа, тому що Він Бог, а Церква – це Його Містичне Тіло. Люди, які переслідують Церкву, роблять ту ж помилку, яку зробив диявол стосовно Христа: він хотів знищити Христа, Христа розп’явши через людей, але Христос через Свою Смерть і Воскресіння переміг усяка зло.

Саме Його Смерть і Воскресіння дарують Церкві цю перемогу над злом. Церква є незнищима, тому що в Ній є присутній Христос. Так свого часу в Японії, з причини страшного переслідування, Церква залишилась без єпископів і священиків. У такому стані Вона проіснувала в цій країні понад 200 років. Коли нарешті у 1865 році японський уряд дозволив католицьким місіонерам повернутися в Японію, то вони на своє превелике здивування знайшли у цій країні 50 тисяч католиків, які в умовах жорстоких гонінь, без єпископів і священиків, зберегли свою правдиву католицьку віру незасміченою. Церква в Японії 17 березня кожного року дуже торжественно відзначає свято Знайдення християн, прославляючи незнищимість Церкви.

Тому і ті, які сьогодні хотіли би переслідувати Церкву, поставити Її поза законом, фактично нічого цим би не осягнули. Церква, попри всілякі переслідування, інформаційні війни проти Неї, спроби дискредитації, все одно переможно вийде з усього цього. Нам нема чого боятися.

Люди є дуже збурені такою позицією влади. І ми знаємо до яких постав це може привести. Адже влада посягнула на те, що в людей є найінтимніше, найсвятіше – на їхню Церкву. І моє враження, що влада деколи не думає і не передбачає, що вона викличе такими кроками. Ми знаємо, що було через побиття студентів на Майдані – це людей сколихнуло. Ми свідомо того, що було після того, коли був той наступ на Майдан вночі – це знову сколихнуло людей. Вони несвідомі того, що цим своїм листом вони консолідують суспільство і ще більше настроюють людей проти себе. І тому це грає зворотній ефект для влади. Складається прикре враження, що влада сама собі відрізає усяку можливість діалогу з суспільством.

Кажуть у нас в народі: «Ворог єднає». Звичайно, це може консолідувати, і Бог також допускає такі дивні чиїсь вчинки, що вони відіграють зворотній ефект, аніж той, який очікувався. Скоріш за все, ця ситуація ще більше сконсолідує народ Божий і скріпить його у вірі. Так часи комуністичного підпілля сконсолідували й очистили нашу Церкву. Церква функціонує за принципами дещо відмінними від звичайного людського суспільства, адже, як я вже це наголосив, Вона є Боголюдським організмом, а не просто людським суспільством, чи людською установою.

Сьогодні, принаймні на те виглядає, влада якось хоче протиставити Церкву владі – це не є правда. Церква не є проти влади, як такої. Я сам щодня молюся на Божественній Літургії за Богом бережений народ наш, за наш народ, молюся за правління, за все правління, тобто в правління входить також і президент, і міністри всі, і той заступник міністра, що підписав листа. Кожен греко-католицький священик молиться на Божественній Літургії за народ, правління, за військо. Ми молимось за них і ми просимо Бога, щоб давав їм мудрість, щоб перемінив їх. Але одночасно з тим, що ми молимось за владу, Церква завжди і в кожному суспільстві покликана свідчити правду. А цією Правдою є Христос. І горе тій Церкві, яка не відповідає тому покликанню: свідчити про правду.

Церква покликана бути совістю суспільства. А совість наша не примушує нас щось робити – вона промовляє, ми можемо прислухатись, а можемо і ні. Совість завжди нам говорить, вона ніколи не мовчить, в якому б гріховному стані ми б не знаходились. Звичайно, вона може стати більш тендітною, коли ми прислуховуємося до неї, або більш «грубшою», коли ми живемо гріховно, але вона ніколи не перестане промовляти. Точно таке саме завдання і Церкви – завжди говорити, і для правих, і для лівих,  що є правда і свідчити про правду. І тому для Церкви не є питання, хто при владі. Якщо завтра прийде до влади хтось з опозиції і якийсь інший президент, за рік-два почне робити якісь інші речі, несумісні з людською гідністю, з мораллю, Церква так само буде говорити.

Збурення, протест – це нормальна людська реакція на несправедливість. Проблема виникає тоді, коли стається непогамовна радикалізація. Насправді наші вчинки багато говорять про те, якими ми є насправді, чим ми дихаємо. І цей вчинок влади просто показав, чим вона дихає. Якщо хтось до нас щось говорить чи має певну поставу, то з вчинків ми пізнаємо, ким є ця людина, якою вона є. І коли ми бачимо, що хтось пчихає чи кашляє, то ми бачимо, що він пчихає і кашляє, він хворий, правда? Коли влада починає поступати недокінця адекватно, то ми бачимо, що влада не є готова виконувати завдання влади, вона є не до кінця адекватною.

Але, боронь Боже, вдаватись до якихось радикальних висновків, а тим більше вчинків, бо зло породжує зло. І коли ми на зло відповідаємо злом, ми збільшуємо кількість зла. Ми бачимо в житті Ісуса Христа, в Євангелії, що Христа ніколи нікому не вдавалося вивести з себе. Як би хто не старався, чи там були якісь вчинки людей навколо Нього, чи навіть Його ученики поступали не добре… Але Христос завжди зберігав мир і спокій. Тому дуже важливо є зберегти мир і спокій в тій ситуації.

Влада показала, якою вона є, але нам не треба бути агресивними, треба розуміти, що коли влада поводиться неадекватно, вона не може довго чи добре функціонувати. У сьогоднішній ситуації, коли громадянське суспільство бореться за права громадян, церковна громада і надалі молитися за Богом бережений народ наш, правління і все військо. І Бог просвітлює розум і нам, і владі, щоб ми знали, як поступати. Головне, щоб ми чули Божий голос і чинили згідно з ним. Щоб влада почула Божий голос і була йому послушна. Бо коли нас сколихують емоції, то під емоціями нічого доброго не зробимо, а навіть і для Церкви, бо зло може знову привести до іншого зла. З історії ми це багато разів бачимо. І тому мир, доброзичливість і молитва дають нам пізнати, як в тій ситуації, може, наразі непростій, поступати і яке прийняти найкраще рішення. Маємо розуміти, що ми завжди співаємо на Великому Повечір’ї: «Розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог». Бог є повсякчас з нами!

Джерело: Католицький оглядач