Новизна, гармонія та місія – три слова, пов’язані з дією Святого Духа, стали темою проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час урочистого Євхаристійного богослужіння з нагоди урочистості Зіслання Святого Духа. У неділю, що за новим стилем була днем П’ятидесятниці, понад 250 тисяч членів різних мирянських рухів, спільнот та організацій, як і звичайні паломники, заповнили площу Святого Петра у Ватикані та вулицю Кончіліаціоне.

За молитовне чування, що відбулося напередодні, та за недільну Євхаристійну молитву Святішому Отцеві наприкінці богослужіння подякував архиєпископ Ріно Фізікелла, префект Папської ради з питань нової євангелізації. Звертаючись до Папи, він запевнив його від імені мирянських рухів, організацій та спільнот у готовності трудитися в ділі нової євангелізації, згідно з дарами та місією кожного, «нести Євангеліє туди, де лише завдяки їм воно може стати сіллю та світлом для людей».

Далі Папа Франциск ще раз подякував церковним рухам, асоціаціям та товариствам, зазначивши, що вони становлять багатств Церкви, та побажавши їм опіки Пресвятої Богородиці.

Ось повний текст проповіді Папи.

«Дорогі брати і сестри,

сьогодні ми замислюємося і заново переживаємо в літургії Зіслання Святого Духа на Церкву, здійснене Христом воскреслим. Це подія благодаті, яка сповнила Горницю в Єрусалимі, аби поширитися на весь світ.

Що ж такого сталося того дня, такого далекого від нас, і разом із тим такого близького, – аби торкнутися глибини наших сердець? Відповідь нам дає св.Лука у щойно почутому уривку з Діянь Апостолів (2,1-11). Євангеліст провадить нас назад до Єрусалима, до зали нагорі того дому, де були зібрані апостоли. Першим елементом, що привертає нашу увагу, є шум, який несподівано почувся з неба, «неначе подув буйного вітру», і наповнив увесь дім. Далі, «язики, мов огонь», які розділилися і осіли на кожному з апостолів. Шум і палаючі пломені – це виразні й конкретні знаки, що порушують апостолів не тільки зовні, а й також у їхньому нутрі: в думках і в серці. Наслідком є те, що «усі вони сповнились Святим Духом», який звільняє свій нестримний динамізм, із вражаючими наслідками: «почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти». Отож перед нами постає цілковито неочікуваний образ: збирається великий натовп, сповнений подиву, бо почув кожен, як апостоли розмовляли його власною мовою. Всі переживають щось нове, чого не було ніколи раніше: «кожний з нас чує нашу рідну мову». Про що говорять апостоли? Про великі діла Божі.

У світлі цього уривка з Діянь я б хотів зупинитися над трьома словами, пов’язаними з дією Святого Духа: новизна, гармонія, місія.

1. Новизна завжди нас трохи лякає, бо ми почуваємося в більшій безпеці, коли у нас усе під контролем, коли то ми будуємо, програмуємо, плануємо своє життя згідно з нашими схемами, нашими гарантіями, нашими смаками. Так відбувається і стосовно Бога. Часто ми йдемо за Ним, приймаємо Його – але тільки до певної межі. Нам важко ввіритися Йому з повним упованням, погоджуючись на те, щоби Святий Дух був Тим, хто животворить, провадить наше життя в усіх виборах; ми побоюємося, що Бог звелить нам долати незнані шляхи, накаже нам вийти з наших перспектив – часто обмежених, егоїстичних, замкнутих, аби відкрити нам нові горизонти. Але в усій історії спасіння, коли Бог об’являється, Він приносить новизну, переміни і просить цілковито Йому довіритися: Ной будує ковчег, хоч його всі висміюють, і рятується; Авраам полишає свою землю, маючи в руках тільки обітницю; Мойсей чинить спротив моці фараона і провадить Народ до свободи; апостоли, залякані й замкнені у Горниці, відважно виходять проголошувати Євангеліє. Це не новизна заради новизни, шукання чогось нового, аби подолати нудьгу, як це часто діється у наші часи. Новизна, яку вносить у наше життя Бог, є тим, що насправді збувається, тим, що нам дає справжню радість, істинну погідність, оскільки Бог нас любить і прагне тільки нашого блага. Спитаймо себе: чи  відкриті ми на «Божі несподіванки»? А може, лякливо замикаємося від новин Святого Духа? Чи відважні ми, аби вирушили у нові путі, що їх нам пропонує новизна Бога, чи, може, захищаємося, замкнені у скороминущих структурах, які втратили здатність приймати і гостити? Добре, якщо ми поставимо собі це питання.

2. Друга думка: Святий Дух нібито створює безлад у Церкві, оскільки приносить різнорідність харизм, дарів. Однак усе це під Його дією є великим багатством, оскільки Святий Дух є Духом єдності, яка не означає однаковості, але все провадить до гармонії. У Церкві гармонію здійснює Дух Святий. Один з Отців Церкви ужив вираз, який мені дуже подобається: Дух Святий «Ipse harmonia est». Тільки Він спроможний збудити різноманітність, плюралізм, різнородність, і водночас творити єдність. Так і тут: коли ми хочемо творити різнорідність і замикаємося у наших партикуляризмах, у наших ексклюзивізмах, – то вносимо поділ. І коли ми прагнемо чинити це згідно з нашими людськими планами, то в кінцевому підсумку створюємо однаковість, гомоголізацію. Якщо натомість ми даємо провадити себе Святому Духові, то багатство, відмінності, різнорідність ніколи не стають конфліктом, оскільки Він побуджує нас переживати відмінності у спільності (communio) Церкви. Спільне устремління у Церкві, під керівництвом пастирів, які володіють особливими харизмами та послугою, це знак дії Святого Духа. Церковність є визначальною рисою для кожного християнина, кожної спільноти, кожного руху. То Церква несе мені Христа, і вона мене до Христа провадить. Паралельні шляхи – небезпечні. Коли ми дозволяємо собі вийти поза ((proagon) учення Церкви і церковну спільноту й не перебуваємо в них, то ми не з’єднані з Богом Ісуса Христа (пор. 2Йн 1,9). Отож запитаймо себе: чи я відкритий на гармонію Святого Духа, долаючи всілякий ексклюзивізм? Чи дозволяю я Йому провадити себе, живучи у Церкві і з Церквою?

3. Останній пункт. Стародавні теологи казали: душа подібна до вітрильника, Дух Святий – до вітру, який наповнює вітрила, аби корабель міг пливти, а подуви вітру – то дари Святого Духа. Без Його натхнення, без Його благодаті ми не посуваємося вперед. Святий Дух дозволяє нам увійти в таємницю Бога Живого і рятує нас від небезпеки Церкви гностичної і автореферентної, замкненої на самій собі. Він побуджує нас відчинити браму і вийти, щоби проголошувати і свідчити про благе життя Євангелія, ділитися радістю віри, зустрічі з Христом. Дух Святий – це душа місії. Те, що сталося в Єрусалимі майже дві тисячі років тому, то не віддалений від нас факт, але факт, який до нас досягає, стає живим свідченням у кожному з нас. П’ятидесятниця єрусалимського Вечірника є початком – початком, який надалі триває. Святий Дух є у найповнішому розумінні цього слова даром воскреслого Христа для Його апостолів, але Він хоче, щоби цей дар дійшов до всіх. Ісус, як ми чули у Євангелії, каже: «І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки» (Йн 14,16). Це – Параклет, «Утішитель», який дає мужність долати шляхи світу, несучи Євангеліє! Святий Дух дозволяє нам побачити перспективу і штовхає нас на окраїни буття, аби там проголошувати життя Ісуса Христа. Запитаймо себе, чи ми схильні замикатися в собі, у нашій групі, а чи дозволяємо, щоби Дух Святий відкривав нас на місію. Пам’ятаймо ці три слова: новизна, гармонія, місія.

Сьогоднішня літургія – це велика молитва, яку Церква разом з Ісусом возносить до Отця, аби Він відновив Зіслання Святого Духа. Кожен з нас, кожна група, кожний рух у гармонії Церкви звертається до Отця, аби просити про цей дар. Також і нині, подібно як у день народження Церкви, ми разом із Марією закликаємо: Veni Sancte Spiritus! – прийди, Святий Духу, наповни серця своїм вірних і запали в них вогонь Твоєї любові. Амінь.»

http://www.credo-ua.org/2013/05/83262