«Якщо ми святкуємо одне духовне свято за іншим і не змінюємося, тоді це стає ще одною втраченою нагодою»
Сьогодні в усіх спадкоємців Хрещення рівноапостольного князя Володимира, зокрема і для УГКЦ, велике свято. Однак ми, християни, глибоко розуміємо, що святкувати якесь християнське духовне свято означає змінюватися. Якщо ми святкуємо одне релігійне свято за іншим, але не змінюємося і нічого не змінюється в нашому особистому духовному житті, тоді воно стає ще одною втраченою нагодою.
Про це сказав Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав в Києві на Володимирській гірці 28 липня з приводу тисячоліття переставлення святого князя Володимира.
Святкуючи тисячоліття кончини рівноапостольного князя Володимира Великого, за словами Очільника Церкви, ми повинні почути його голос. Тож до чого він нас сьогодні закликає? Щоб глибоко, по-справжньому, це свято відсвяткувати.
«Найперше, я гадаю, що наш просвітитель нам каже, що всі ми повинні змінитися, незалежно від того, яке місце в суспільстві ми обіймаємо і яке завдання нам доручив український народ. Ми всі повинні змінитися», - закликав він. Він уточнив, українці повинні поміняти ставлення до себе, своїх обов’язків, своєї Батьківщини і свого народу. Така переміна в християнському розумінні означає покаяння, навернення і повернення до Бога.
«Друге завдання нашого просвітителя полягає в тому, щоб «віру ісповідувати ділами». Неможливо вірити в істину, а не жити в правді», - продовжив він. Тому, коли сьогодні Україна хоче оновити свою Конституцію і своє законодавче поле, вона повинна будувати це на Божому вічному Законі. Тоді така держава буде тривати вічно. Вона витримає всі випробовування.
«Ми знаємо, як князь Володимир шукав єдності у своєму народі. Він розумів, що єдиним народ може бути не через військову силу чи за геополітичними проектами, а на єдиному камені Христової віри», - сказав Глава УГКЦ.
Тож, за словами Блаженнішого Святослава, ми сьогодні повинні виконати третє завдання святого Володимира - шукати єдності й консолідації українського народу. «Нам каже князь Володимир: «Єдність - спасає, байдужість – вбиває». Тож будьмо єдиними і небайдужими!» - завершив Глава УГКЦ.
Департамент інформації УГКЦ
Велика країна малих людей
Україна – це велика країна! Таке гасло в останні роки часто звучить у наших ЗМІ.
Україна багата своєю природою: безкраїми полями, горами, морями й озерами, дорогоцінним чорноземом, природними мінералами, - старовинною самобутньою історією, прекрасними архітектурними пам’ятками, визначними науковцями та творцями в різних ділянках культури, суспільними діячами, державними мужами і полководцями.
Україна – велика країна! Справді є чим пишатися!
Але останнім часом відбувається щось дивне, настало якесь велике замішання в політиці, економіці, освіті та інших ділянках суспільного життя. Не знаємо, куди йдемо - на схід чи на захід; одне говоримо, а інше робимо; ділимося на своїх і чужих, на наших і ваших, на приятелів і ворогів. Одне слово, повний безлад.
Пересічні громадяни, намагаючись з’ясувати, що відбувається, і почуваючись безпорадними, характеризують цю ситуацію з певною іронією. Наведу приклад нещодавно почутого прояву такої народної словесності: наші дороги - як наш уряд, а наш уряд - як наші дороги.
Чому це так? Причина, думаю, у тому, що сьогодні в Україні надто багато "малих людей", тобто тих, хто думає тільки про себе, хто не бачить дальше від свого носа, хто думає одне, говорить інше, а робить ще інше, хто не шанує ближнього.
А найгіршою рисою "малої людини" є нерозуміння власної гідності та небажання максимально використати на загальне благо всіх даних їй Божих дарів.
То хто ж тоді "велика людина"? Періодично в пресі з’являються списки громадян, які впливають на життя суспільства.
Запрошую Вас скласти власний список, але не впливових, а "великих людей". Не зважайте притому, яку посаду вони обіймають, скільки грошей мають, чи обдаровані ораторськими здібностями, звідки походять тощо. Краще зверніть увагу на тих, хто працює над собою, кого Ви поважаєте, кому довіряєте, з ким хотіли б спілкуватись, ким захоплюєтеся.
Чи є з того замішання – в якому ми опинилися і яке, може, навіть дехто зі своїх чи чужих свідомо розкручує – якийсь вихід? Чи є якийсь рятунок? На мою думку, так.
Пропоную простенький вихід, випробуваний століттями: трудитися і молитися!
Працюймо над собою, стараймося якнайкраще розвинути свою людську природу з усіма притаманними їй Божими дарами та використовувати на справжню тривалу користь для самих себе та всіх тих, за добро яких маємо відповісти перед Господом Богом. А щоб правильно виконати таке високе завдання, просімо в Нього світла й сили.
Такий розв’язок стосується однаковою мірою всіх жителів Землі, без жодних винятків. Якщо ми всі старанно застосовуватимемо цей простенький "рецепт", число "малих людей" в Україні значно зменшиться і справді можна буде пишатися Україною перед своїми і чужими.
+ Любомир
www.pravda.com.u
Що таке свобідна воля... і який її прояв у хрещенні.
Юрій Чухній
На ці думки мене наштовхнула коротенька дискусія на форумі «Чому обряд хрещення одні проводять у дитячому віці, а інші у віці 30 років». І, як завжди, такі дискусії приводять лише до сперечань і безглуздих звинувачень. Головним аргументом опонентів хрещення дітей було «Свобідна воля». І чи не нав’язуємо ми дітям свою ідею, адже Христос хрестився у дорослому віці. І от промайнула думка: нав’язуємо що? І про який вибір, а особливо про вибір чого ми сперечаємося…
Щоб відповісти на запитання, де є вільний вибір в момент хрещення, треба спочатку знати, що таке «свобідна воля».
* * * * *
І що ж таке «свобідна воля»? Вибір добра чи зла, чи, можливо, щось більше.
Вкрасти кусок хліба, чи попросити його. Відібрати у когось мобільний телефон, у кого їх два, бо в нас немає жодного, чи заробити на телефон і купити? Читати якусь дуже корисну нам літературу, чи у той момент допомогти тому, кому потрібна наша допомога. Ну і врешті зробити щось добре, чи щось погане. Як часто нам приходять в голову такі думки? Думаю, що відповідь християнина, та й будь - якої здорової людини, робити добро ЧИ зло, буде - ДОБРО.
З тим сперечатися я не буду. Але:
На превеликий жаль, поняття «свобідної волі» у нас спотворене. У наших головах постійно крутиться «вибір добра ЧИ зла». Як на мене, це один з підступів диявола. Він вже давно користується маркетинговими ходами для популяризації своїх ідей. Звідки взялося це «чи зла». Ми ж є всі створені на подобу Божу. Ми всі є дітьми божими. У нас всіх є з зачаттям закладене добро. Поняття зла для нас чужорідне і нагло нам накинуте дияволом через первородний гріх.
Чому йому так важливо змінити у нас поняття свобідної волі і у чому ж заключається свобідна воля диявола, а особливо чим вона відрізняється від тої, що у Бога. Він також був створений з свобідною волею добра, але… На жаль, через події які описані у Біблії диявол свідомо порушує Божий задум свобідної волі і свідомо, так би мовити на зло Господу, починає нищити те все, що є добрим.
Отже, його свобідною волею тепер є – свідоме відкидання добра, і не тільки відкидання, а нищення його як такого, в першу чергу у нас людях. І от першим його кроком є спотворення нашого поняття про свобідну волю. З Біблії знаємо коли з’явився момент вибору «робити чи не робити» - первородний гріх, але це не був вибір «добра чи зла». Наші прародичі спокусилися на хитрість диявола, а може це була (як ми кажемо) проста цікавість, і скуштували плід. І тим самим змінили першопочаткове поняття свобідної волі і можливість вибору - робити або не робити. Вони не вибрали не їсти. Вони спробували «пізнання». Вони пізнали, що можна втратити, ну і втратили рай, а з ним і ласку бути біля Бога.
Таким чином, втративши Рай, але зауважмо не втративши Бога та його опіки, з постійними намаганнями диявола знищити у нас те, що є задумане Господом, у нас з’явилося спотворене поняття вибору. Так як диявол може дошкуляти Господу тільки поза стінами Царства Небесного, то намагається нищити все те, що є творінням рук Всевишнього. А оскільки вінцем творіння Господа є Людина, то саме над знищенням нашої душі він і працює. Спокушаючи нас, він створює ситуації в яких ми руйнуємо себе, як божественну особистість, і наше оточення. І оскільки це все, що є злим і противним Господу, акумулюється у історії людства, то й з’явилося поняття вибору добра чи зла.
Людина, в силу своїх обставин, хтось свідомо, а хтось ні, стикається з гріхом (грішить), а тим самим і з вибором зла. Ми люди можемо на 100% вірити, але це ще не означає, що ми будемо до кінця довіряти. А тут ще й спокуси на кожному кроці… на – спробуй… і хочеться… і пробуємо… Потім каємося. З цим приходить неоціненний досвід і ми розуміємо, що деякі речі не варто робити. От ми думаємо, що робимо вибір між добром чи злом.
Дивно, чи не так? Яким може бути вибір, якщо ж не між одним та іншим? Зі сторони людської логіки все правильно, але …
До нас приходить Христос, який вказує нам шлях, як позбутися первородного гріха і працювати над осягненням Царства Небесного у Святому Дусі. Христос показує, як можна відновити те, що ми втратили. Першим його кроком є заміна заповідей. Закон, даний Богом через Мойсея, був даний через закам’янілість сердець людських. Христос же дає нам нові заповіді - Заповіді любові. Це вищий ступінь, який і приведе нас до свобідної волі «ідеальної».
Отож, бачимо, що для християнина, в принципі взагалі для всіх людей, є властивим вибір, але не так добра ЧИ зла (бо це є спотвореним і, оскільки таки прижилося у свідомості людства, найпримітивнішим поняттям свобідної волі), а вибір «робити АБО не робити добро» (як таке, що намагається навіть не допускати у свідомості натяку на вибір зла, не виключаючи існування останнього і навпаки борючись з ним).
Можливо, було б доречно спочатку прокласифікувати нашу свобідну волю поетапно і еволюційно, де є, забігаючи наперед, «ідеальна свобідна воля». Саме така, яка є у самого Господа, хоча з деякими відмінностями.
Таким чином, бачимо, що найпримітивнішим поняттям свобідної волі є вибір «добра чи зла», про який було сказано вище.
Наступним є вибір «робити АБО не робити добро». На такому етапі християнин навіть не буде задумуватися над тим – робити або не робити добро, уникаючи усякими способами зла. Він буде робити добро, і не тому, що так написано і що так хтось у нього вимагає, а тому, що він хоче це робити. Він хоче допомагати, він хоче підтримати, він хоче розрадити… І отримує натомість радість, радість духа. І не радість та задоволення гарно виконаного обов’язку, а просто радість без будь - яких авансів, подяк чи нагород. Без «а що мені з того буде».
Але щоб дійти до розуміння ідеальної свобідної волі, треба знати якою вона є. А хто ж її має? Господь. Він є взірцем правдивої та ідеальної свобідної волі. А Його волею, свобідною, не нав’язаною, є Добро. Добро творити і добро захищати у світлі добра. Для нас це добро виявляється у Любові до нас і даруванні нам Царства Небесного, яке ми разом з ним будуємо.
Отож, нашою свобідною волею є не просте виконання Його волі, а як співтворців Царства Небесного, допомога Йому у тому, що він задумав для нас же самих. Це так як будувати собі будинок. Є Майстер, спеціаліст найвищої категорії, який знає, як збудувати те, що нам потрібно з використанням наших побажань і з відкиданням з проекту всього того, що нам буде непотрібним, некорисним і навіть шкідливим. А ми, у свою чергу, йому не лише допомагаємо. Ми є тими будівничими, які будують. Він є проектантом і куратором цього проекту, який називається «Царство Небесне». Будуємо й тоді, коли навіть не розуміємо для чого ті чи інші дії потрібні. Щось він нам пояснить, а щось залишиться для нас невідомим, але ми все одно довіряємо йому і віримо, що будинок буде саме такий як треба. Нашою свобідною волею, на такому прикладі, є допомагати майстрові будувати і творити добро на благо собі і тим, хто буде жити у цьому будинку. Чи буде виникати питання свобідної волі «будувати чи не будувати» і чи взагалі з’явиться бажання «вибору добра чи зла» у вигляді «чи добудувати таки будинок, чи розвалити його»?...
Думаю, що з таким розумінням ідеальної свобідної волі у нас просто не буде виникати питань на кшталт: «Ну от і де, скажете, свобідна воля Христа. Чи він не робив те, що хотів, а те що просив його робити Отець (тоді де свобідна воля?). Чи може він просто виконував нав’язану йому волю Отця як раб?», а будемо розуміти, що саме у тому, що він хотів робити те, що просив Отець і виявлялася його свобідна воля! О, так. Він був тим, хто сам вирішив зробити те, що задумав Отець - врятувати людину від пекла. Його воля - не воля раба, яка була йому накинута господарем. Його свобідна воля співтворця, який хоче те саме, що й Отець. А саме – будувати Царство Небесне для нас і, що головне, з нами.
Навіть те, що ми у якийсь певний момент вважаємо, що Господь допустив зло, або не зробив добро, то мабуть для того, щоб ми чогось навчилися. Наприклад, довіряти Йому і уповати на його милосердя. І все одно ці дії є для нам на добро.
І ось вам приклад з Біблії та історії людства. Бог Отець віддає Сина на смерть. (Страшна картина, бо людина може терпіти будь - яку наругу над собою, але терпіти наругу над тими кого любиш…) Зло? Допуск зла? Але якщо розібратися, то це був єдиний спосіб перемогти смерть! Не можна перемогти смерть не померши. І, тим більше, перемогти Ад не увійшовши у нього.
Чому у такий страшний спосіб? Всі причини знає, мабуть, тільки Господь. А ми віримо у те, що він у такий спосіб показав на скільки він нас любить, що готовий навіть на страшну смерть заради нас.
Ось і показав нам Христос, що таке свобідна воля Господа.
Чим відрізняється наша ідеальна свобідна воля від свобідної волі Господа? Лише тим, що свобідна воля Господа є у повній свідомості і знанні своїх дій, наша ж «ідеальна» свобідна воля є у вірі і пізнанні. І саме у цьому і є наша заслуга свобідної волі – вибір добра у вірі та пізнанні.
* * * * * *
І от, якщо розглядати свобідну волю у такому аспекті, а не у виборі «добра чи зла», чи навіть у виборі «робити або не робити», то який сенс чекати на те, щоб людина «дорослá» до такого вибору (вибору охреститися чи ні) самостійно. Ми все одно будемо її виховувати у світлі християнської науки і готувати до того, щоб вона охрестилася. Чи може ми будемо їй підсипати сумніви, що може бути й інакше?
Яка різниця у якому віці хрестився Христос. Чи сприйняли б ми хрещення Ісуса у дитячому віці? Що б Він нас навчив? І навпаки, Він як справжній син свого народу пройшов обряд ініціації на восьмий день. Адже для євреїв саме обрізання означало, що дитина стає членом вибраного народу. А те, що Христос охрестився від Івана у Йорданських водах у 30-літньому віці, було зумовлено тим, що він саме тоді розпочав свою науку. Чи можливо хтось думає, що Христос вагався до 30-літнього віку хреститися чині?
То ж чому не можна дати дитині ласку бути християнином ще змалку, якщо ми і так віримо і будемо робити все для того, щоб вона була ревним християнином. Чому позбавляти дитину, і людину взагалі до 30років, ласки тайни Євхаристії? Адже той, хто не їстиме тіла і не питиме крові Христової не матиме життя вічного!
Ми задумуємося часто не над тим. Не треба влазити у традиційні питання інших релігій та конфесій і тим самим відволікати свою увагу від головного – від самого факту хрещення і цілі, яку ми намагаємося осягнути за його допомогою.
Але важливим є сам факт, а не час коли це сталося. Тим більше, що сам Христос жодного разу не згадував про те у якому віці хрестити, але постійно наголошував, що без хрещення ми не станемо учасниками Царства Божого. Чи було потрібне хрещення для Ісуса взагалі як таке? Для чого - він же Богочоловік.
Як людина він нам показав шлях, а як Бог, навпаки, через своє хрещення у Йордані від Івана дарував нам хрещення Духом у Святій Трійці, звільняючи від первородного гріха. Через видимий обряд хрещення він показав нам другу сторону і наслідок цього хрещення. Нам відкривається світ Царства небесного. Ми стаємо його учасниками.
_______________________________________________________________________________
Великоднє привітання о. Ярослава Чухнія
Благословенна і така очікувана пора – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа! Час яким вершиться великопісне приготування, у якому причина нашої віри, та й зміст людського існування. Мить - і смуток та болі десь залишаються поза людиною, а на їх місце приходить радість і певність в майбутньому. Радість небес від спасительної місії Божого Сина, що вершиться Його славним Воскресінням з мертвих, торкається людського серця, переходить на вершини розуму, відкриває істину про сенс нашого буття.
Христос воскрес! Хоча ще вчора разом із жінками, що супроводжували страшну процесію, і споглядали на страту на хресті свого улюбленого Учителя, ми духом лучилися з ними жалем і болями Терплячого. Були свідками його смерті і поспішали Йосифу з Ариматеї зняти з хреста дорогоцінний скарб – тіло Спасителя. Бачили покладення Його до нового гробу, і як камінь приховав Ісуса від наших очей. Та сьогодні сповнені духовного оновлення тішимось незбагненною радістю – ось Він з відкритими обіймами поспішає кожній душі, що з Ним співстраждала назустріч, і вітає її величним окликом – бадьоріться, Я переміг світ!
В цій перемозі – ціна терпіння, винагорода за правду і справедливість, певність у майбутньому, віднайдений скарб – внутрішній мир і дорога до Отчого дому! Хто сьогодні терпить, знає що терпеливістю спасає свою душу, хто готовий, на зразок Симеона Киринея, підставити плече для несення хреста, отримав запевнення – ще нині будеш зі Мною в раю! Правдива радість, що не минає, а наповнює серце людини любовю до Страждальця, щоб, відтак, передати її кожному стрічному поцілунком миру і окликом – Христос воскрес!
Христос воскрес! Цю істину несімо у майбутнє, по всьому світу до ревних і цікавих, до люблячих і відважних, до скалічених спокусами цього світу, до байдужих і непевних у собі, щоб, за словами Івана Золотоустого, ніхто не залишився поза цією радістю. Христос воскрес! – щоб торжествувала Правда, щоб ми сповнилися силою перемоги, щоб збагнули, що Христос і сьогодні воскресає у чистій і безгрішній душі.
Веселімся і співаймо і даруймо пасхальну радість одне одному. Христовим привітом – Мир вам! - бажаю Вам, щоб прийняли цей мир усім серцем і щоб Ваше серце стало джерелом правдивої радості. Хай Ваші близькі, разом з Вами відчують Божу силу у своєму здоров’ї. Хай дім Ваш сповняється духовними і матеріальними статками. А найбільше, хай серце Ваше завжди буде відкрите для Воскреслого Господа! Разом з апостолом Павлом не біймося повторювати слова: „Ми поховані з Христом через хрещення на смерть, щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця і ми теж жили новим життям”(Рим.6,4).
Христос воскрес!
Парох
Думки вголос... на піст і не тільки...
… Він кличе мене на бій, він кидає мені виклик, але я не прийму його, бо моєю ненавистю він живиться. Він дає мені зброю і, коли я борюся з ним його зброєю, тим сильнішим він стає, бо його зброя – ненависть і мій страх. Він не має наді мною жодної влади окрім тої яку я даю йому сам.
З первородним гріхом він став мною. Він завжди був і є частиною мене – моя ж мета не стати ним. Він мене провокує, бо це єдине чим він може мене вразити перший, але я не піддамся. Бо якщо я відповім агресивно – це буде початком мого занепаду, а потім буде важко повертатися.
Найбільшою його перемогою є те, що він переконав світ у тому, що його не існує. Світ, але не мене. Я бачу свого ворога в лице навіть коли він міняє свій облик. Я буду боротися з ним, але не його а своєю зброєю( яку мені дав Господь). Моя зброя це… ні – не любов. Любов не може бути зброєю, бо зброя нищить, а Любов творить. Моя зброя це спокій духа, бо без мого страху він не має форми, а без моєї ненависті він не має буття. Єдина допомога – молитва, бо лише молитва може дати нам силу і спокій духа. А сила духа у спокої і мирі…
Молитовне благання за померлих
о.Ярослав Чухній
Прагнучи Царства Небесного, і Божої любові, кожна віруюча людина живе надією на Боже милосердя і все ж лишається у сумніві – а чи справді виконала за земного життя волю Отця нашого, що на небі (Мт.7,21); чи є готовою стати на Божий суд (Євр.9,27) і отримати оцінку свого життя? - „Цінна в очах Господніх смерть його вірних”(Пс.116,15). Саме ця непевність і зобов’язує нас молитися за усопших, просити для них у Господа: „Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять”(1 Кор. 2,9).
Хай молитва за усопших буде успішною як для нас, так і для тих за кого заносимо свою просьбу. Хай наші діла і поведінка стануть віддзеркаленням наших прохань і свідоцтвом нашої любові до ближнього, за потребуючу допомоги душу.
Живу Тобою...
Автор о.Ярослав Чухній
"Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого жител багато" (їв.14,1), - потішає Господь Ісус Христос людський рід в хвилинах духовного болю, в часі життєвих випробувань. Заблуканих на дорогах сьогодення впевнює у безграничній Божій любові, звільняючи від смертельного страху, у їхніх серцях поселяє надію. Образом євангельського батька, з притчі про блудного сина, заохочує найбільшого грішника вернутися до батьківського порога з певністю, що пережитий покаянний біль цілющим бальзамом омиє і очистить душу для зустрічі з Небесним Отцем.
Велике благо людині, що впізнала для себе дорогу до Отчого дому і готова сказати:" Отче, я прогрішився проти неба і проти Тебе. Я недостоййий більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів... "(Лк. 15,19). Вона неодмінно потрапить у батьківські обійми і удостоїться.Отчого поцілунку.
У книжці, що потрапила до Ваших рук, дорогий читачу, поетична проповідь Божого слова, вболівання і бажання духовного зросту усьому людському суспільству, болісне пережиття' власного покаянного духовного оновлення.
Клич до душі
Автор - о.Ярослав Чухній
"Це найбільший з канонів, і по величі духовній йому не має рівних" — це слова, якими оцінено грандіозну працю отця нашого Андрея, архієпископа Критського.
Святий Андрей, родом з Дамаску, земне життя якого припадає на 650-726роки, залишив про себе пам 'ять як великий проповідник і автор багатьох церковних гімнів. "Великий покаянний канон" є найкращим цьому свідоцтвом. У цьому каноні християнину пропонуються приклади християнського життя для наслідування і зразки нечестивого життя для застереження від нього.
Сам канон як прояв глибокого духовного переживання св. Андрея не завжди легкодоступний до зрозуміння. Це реколекційні розважання, які мають на меті допомогти сучасній людині мудро скористатися працею автора, цінувати і гідно зберігати набуту традицію Східної Церкви і не допустити занепаду використання канону в богослужбовій практиці нашої Церкви.
Дорогою Христових страстей
Автор - о. Ярослав Чухній
" Чого ви спите? Уставайте й моліться,
щоб не впасти в спокусу" (Ів. 22,46)
Заражені зневірою і розчаруванням, повні недовіри і жаги осудження ближнього, спокушені гордістю і злобою до інших, спробуймо почути лагідний і впевнений голос Страждальця за людину: „Я ж молився (молюся) за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю твою” (Ів.22,32). Хай це слово Богочоловіка сповнить нас особливої надії на майбутнє і запалить бажання іти за Христом тоді, коли нам добре, і тоді, коли Ісус заохочує нас нести з Ним хрести сьогодення.
Рушаймо дорогою кривавих слідів, залишених Спасителем на канві людського життя, слідів, що приводять нас до розуміння слів Богочоловіка: „Я – дорога, і правда, і життя. До Отця ніхто не приходить, якщо не через Мене” (Ів.14,6).
Увійду в дім Твій
Автор о.Ярослав Чухній
Сьогоднішній прогрес у людському суспільстві, що так яскраво виражається релігійним плюралізмом та знеціненням традиційних і національних вартостей глобалізацією, за якою криється остаточний тоталітаризм, не дає людині часу розважати над майбутнім, провокує її лише насолоджуватися дочасним; обкрадає суспільство духовно, збіднює його морально, спустошує національне. Про це свідчить хвороблива і нав'язлива ідея окремих людей сьогодення підірвати підвалини християнства духовною смутою зневіри до Божого Слова - Святого Письма. Цьому протистоїть Божа установа -Христова Церква, де людина, довіряючи Божому Слову, пізнає правдиву свободу духа, впевнюється у величі власної гідності і відповідальності перед суспільством задля Царства Небесного.
Ідея випуску цієї книжки полягає в тому, щоб заохотити читача до читання Святого Письма. У цій книзі немає математичних чи фізичних формул, не зустрінемося з описом цікавих, на загальну людську думку, астрономічних чи паранормальних явищ, немає в ній богословських досліджень, не вдовольниться історик описом цікавих подій, не співається ода людині як „генію всього". У ній окреслено шлях до оновлення людської душі. У кожному розважанні зустрічаємося з численними цитатами із Старого і Нового Завітів, у яких знаходимо відповідь, конечну для самопізнання і визначення свого відношення до Творця. Хто готовий до внутрішньої переміни до кращого, хто стараючись про власну досконалість, бажає дії Святого Духа на своє духовне бачення, в цій книзі може зустрітися з порадами і думками, що заохочують до власного розважання над словами Святої Книги.